Сонячний зайчик, схожий на шоколадне морозиво

Спекотним літом, коли навіть жабки показують з води тільки очі і тому схожі на маленьких крокодильчиків, від крильця бабки відбився сонячний промінець і з’явився сонячний зайчик. Зовсім маленький і нетямущий. Цілими днями він стрибав по листям дерев і носам лісових мешканців. А вовченята і лисенята, такі ж малюки, весело за ним ганялися. Ви знаєте, чому маленьким хижакам так подобається ганятися за сонячними зайчиками, яких неможливо спіймати? Тому, що в очах у хижаків є тисячі крихітних дзеркал, у яких стрибають тисячі крихітних зайчиків, і всі вони люблять гратися.

Коли наступала ніч, мама Сонце перераховувала промінці і всіх зайчиків та йшла спати. І так кожного разу: тільки розгуляєшся і вже спати!

Одного разу, вирішивши залишитися і подивитися, що таке ніч, наш зайчик заховався під кущем. Мама Сонце довго звала свого малюка, але діти не завжди розуміють, як турбуються за них батьки, адже загубити дитину це у сто раз болючіше, ніж, наприклад, розбити коліно. А так як Сонце не може зупинитися, то ліс поринув у темноту.

Сонячному зайчику стало страшно: було тихо, але у цій тиші з темноти інколи доносилися звуки, що лякали своєю неочікуваністю. І раптом під тим же кущем, прямо поряд з ним, хтось голосно чхнув. Це був зайчик! Справжній – не сонячний! Насправді він з усіх сил старався зробити це тихенько, але у тиші вийшло ду-у-же голосно. “Ти чого лоскочешся? – злякано прошепотів він, – ось почує сова, прилетить і з’їсть мене! І звідки ти взявся?” І сова дійсно почула, вона дуже швидко з’явилася на другому кінці поляни разом зі своїм другом – вовком.

– Здається, десь тут, – сказала сова.

– Так! Он під тим кущем! Я чую! – зрадів вовк. І вони попрямували до куща, під яким ховалися зайчики. Заєць з усіх лап кинувся тікати, але у темряві заплутався у колючих гілках шипшини.

– Це моя здобич! – закричав вовк.

– Я перша його почула! – заверещала сова.

Ще одна маленька секундочка і нещасному зайчику кінець, але сонячний зайчик відважно вистрибнув зі свого сховку і опинився прямо перед палаючими у темноті очима кривдників… Ви пам’ятаєте, чому у хижаків у темряві світяться очі? Правильно, тому що у них в очах є тисячі крихітних дзеркал, у яких вночі народжуються тисячі місячних зайчиків, а всі вони люблять гратися. І страшні звірі погналися за сонячним зайчиком, якого неможливо впіймати.

Зранку мама Сонце дуже зраділа, що її синочок знайшовся. А коли він розповів про нічний випадок, мама пробачила йому і навіть дозволили інколи залишатися вночі: літо стояло спекотне, і вночі було зовсім не холодно – не застудишся.

Як добре, коли літо спекотне: можна купатися і засмагати скільки хочеш. Сонячні зайчики також люблять купатися у чистій воді і засмагати на сонечку. Наш зайчик став трохи коричневим від засмаги, як шоколадне морозиво. Але літо таке маленьке і завжди закінчується ще на самому початку!

І ось якось раз, коли ночі стали вже прохолодними, сонячний зайчик стрибав по темному лісу, щоб зігрітися, і побачив маленьку дівчинку. Вона сиділа прямо на траві і тихенько плакала.

– Не можна сидіти на холодній землі, захворієш! – сказав сонячний зайчик. – Ти чому плачеш?

– Не бачиш: я загубилася. Хіба маленькі діти гуляють у лісі одні?

– Невже у лісі можна загубитися?

– Ще й як можна! Ідеш, ідеш і раптом – загубився!

– А де ти живеш?

– У будинку.

– А де це?

– Я і сама не знаю, – і дівчинка знову заплакала.

– Будинки – це такі величезні гриби, навколо яких бігають люди та собаки? – здогадався зайчик. – Я знаю це місце. Не плач, іди за мною, я покажу тобі, де вони ростуть.

І дівчинка побігла за сонячним зайчиком. По дорозі вони подружилися і весело теревенили, адже з другом зовсім не страшно, навіть у темному лісі. І коли дівчинка знайшлась, вони вже більше не розлучалися: у дівчинки було маленьке дзеркальце, у якому, правда, вже жив сонячний зайчик, але тепер зайчиків стало двоє – один трохи засмаглий, схожий на шоколадне морозиво.

Автор – Наталія Шавріна

Ваша активність - наше натхнення! Подякуйте автору лайком, репостом чи коментарем =)