Баба і війна

Баба Тетяна (материна мати) не любила войну і німців.
Були, звісно, й такі в селі люди, що німців любили (як, наприклад, дід Кавраєць, поліцай). А баба – ні…

По-перше, німці в 1943-му, ні з того ні з сього спалили бабину хату, хоть їх ніхто й не займав… Кроме партізан…
По-друге, німці хотіли вбить діда. А баба діда любила (“Хоть і не було за шо”, – як потом сама баба й казала)…
А по-третє, німці забрали в Германію дочку. Кроме того, забрали свиню… Потім прийшли красні, та ше забрали й корову… Ну то вже інша історія…

Дід Андрій якимсь чудом вибрався з пекла – із окруженія в 41-му під Києвом… Та не знав, шо йому дальше робить, то пішов додому. Як собака… Ховався в очереті, в березі. Баба йому носила туди їсти… Потом німці очерет підпалили, то дід утік дальше на фронт…

Баба прожила дев’яносто год і рішила, шо пора вже вмирать… Бо всі навколо вже давно померли, і їй було невдобно перед людьми…

Для вмирання баба Тетяна вдягла довгу білу сорочку і лягла на лаву… Так тиждень і пролежала…

Не вмиралося… Баба Тетяна не знала, як треба правильно вмирать і її цьому ніхто не вчив… То вона рішила, шо треба закрить глаза і мовчать… Мовчки пролежала ше тиждень. Хоча чувствовала себе хорошо і нормально…

І ото долежала вона так до літа тисяча дев’ятсот дев’яносто якогось там року…

А тоді якраз був такий дурний час, коли в моду входили всякі історичні ретроспективи, радіоспектаклі і псевдопатріотичні спогади в стилі “Можем повторить”.

22 червня рано утром бабу розбудив діктор Лєвітан…

– “Граждане и гражданки! Сегодня!… В четыре часа утра!!! Без усякого объявления войны!!! Германские вооруженные силы…», – казало радіо…

– Оце тобі й на, блять… Долежалась… – подумала баба, і відкрила очі…

…Батько в березі ставив ятері, щоб піймать пару линів на ужин, цього погожого червневого дня…

– Міша! Міша!!! – Йди сюди! – внізапно роздався рєзкий бабин голос над лугом…
– Оскільки батько був певен, шо баба пошти вмерла, то сильно здивувався, і срочно прибіг на визов в резинових чоботях і трусах…

– Война, Міша, – обрічонно сообщила баба. І перехрестилася…
– Яка война? – спитав батько
– Та яка-яка? – Та сама шо й була… Отєчественна… Німець напав оп’ять… Гітляр, будь він проклят…

… Батько смутно помнив з новостєй, що недавно Гельмут Коль і Горбачов ліквідірували стіну в Берліні, і війна в цьому геополітичному сценарії не рисувалась зовсім ніяк, а Гітлєр – тєм болєє… По-крайнєй мєрє, сьогодні… Гораздо логічнєй було б предположить, що баба, замість того, щоб умирать, просто з’їхала з глузду…

– Який Гітляр? – возмутився батько. – Він вмер давно…
– Оказується шо не вмер, – возразила баба…

Коли інцидєнт був разобран на куски, і бабі об’яснили суть перформенсу, то баба сказала: “Дураки, робить нема чого…”…А потім вдягла всі свої дванадцять спідниць та пішла полоть клубнику…

Вмиратєльний процес прекратила од стреса…

Років вісім прожила ще…

Автор – Віталій Чепінога

Ваша активність - наше натхнення! Подякуйте автору лайком, репостом чи коментарем =)