Як виростити дитину оптимістом і розвинути позитивний погляд на життя

Вам цікаво, як виростити дитину оптимістом? Є багато причин для заохочення оптимізму у дітях, включаючи довготривалий хороший вплив на їх ментальне та фізичне здоров’я. (Ви знаєте, що оптимісти мають більше шансів прожити більше 100 років?) То що ж треба робити, щоб отримати оптимістично налаштовану дитину? Скористайтеся цими порадами для початку і спостерігайте, як позитивні наслідки поширюються як на дітей, так і на Вас.

Поради для виховання оптимізму:

1. Перестаньте скаржитися

Якщо Ви часто ловите себе на тому, що висловлюєте свої турботи вголос, то постарайтеся цього не робити. Наприклад, Ви поспіхом збираєте і ведете дітей у школу, при цьому говорячи: «Ми повземо як черепахи!» або ж «Ми завжди спізнюємось!». Фокус на негативних думках і розчаруванні є ознаками класичного песимізму. Чим більше Ви скаржитеся на проблеми з грішми чи важкий день на роботі, тим більша ймовірність того, що діти навчаться робити те саме. Натомість спробуйте поговорити про щось хороше («Сьогодні на роботі ми вдало попрацювали над великим проектом» чи «Сьогодні я зустріла стару знайому, дуже милу жінку» і т.п.). Є також непоганий різновид психологічної гри, називається «троянди і шипи». Кожен з членів родини розповідає про найкраще і найгірше, що сталося з ним за день. Мета гри не зосереджуватися на «шипах», а перевести увагу на позитивні речі. В кінці можна додати ще одну оптимістичну річ — кожен розповідає про свої сподівання на завтрашній день.

2. Майте високі очікування

Це означає, що треба починати привчати дітей до відповідальності і невеликих обов’язків якнайраніше. Наприклад, повісьте у їх кімнаті список справ, що буде нагадувати про необхідність застелити ліжко, одягтися, почистити зуби і прибрати у кімнаті. Встановіть правило, щоб діти приходили на сніданок лише після того, як виконають усі справи по організації себе і кімнати після сну. Подібні справи не тільки допоможуть Вам зменшити власне навантаження хатньою роботою, а й будуть корисні самим дітям. Більшість дітей люблять допомагати і виконувати невеликі доручення, навіть пишаються результатами власних зусиль. Вони можуть навіть прийти і похвалитися, як чудово застелили ліжко.

Діти не зможуть розвинути оптимізм, підхід «я все можу», якщо у них немає навіть змоги проявити себе і довести свою вартість. Якщо Ви довіряєте дітям виконання певних завдань, то вони починають почуватися здібними, відчувають власну значущість. Справи мають бути відповідні віку, адже метою є їх успішне виконання дітьми. 2-річна дитина може підбирати і складати свої іграшки, 3-річна — класти брудний одяг у кошик для прання, 4-річна — носити тарілки у мийку, 5-річна — виносити сміття, 6-річна — сортувати і складати білизну після прання.

Повний перелік справ, відповідних віку дитини, Ви можете прочитати у статті “Які справи можна доручити дітям різного віку: інструкція для батьків”.

3. Підтримуйте обдуманий ризик

Ми усі боремося з сильним бажанням захистити своїх дітей від ушкоджень, болю і розчарувань. Адже впасти зі скелі для лазання перед очима у друзів чи взяти участь у хокейній грі, коли Ви не вмієте кататися на ковзанах, — це ситуації, що викликають ніяковість і сором. Тож природно ми хочемо вберегти наших дітей від них. Але забороняти дитині якусь діяльність тільки на основі того, що вона не така ж вміла і вправна у ній, як інші діти, підриває її впевненість у собі і дає песимізму пустити коріння.

Вам просто доведеться потроху відпускати віжки. Дозвольте дитині (при досягненні певного віку) деякий час гратися самій у кімнаті, а потім на вулиці з друзями. Або поїхати на екскурсію з іншими дітьми без Вашого особистого нагляду. Поступово, з часом, беріть більші ризики і давайте дитині більше самостійності, ніби крок за кроком забираєтеся на гору. Ви ж не хочете, щоб Ваша дитина боялася всього нового у цьому швидкому і мінливому світі! Ви хочете, щоб вона приходила додому і казала Вам: «Мамо, я впорався (-лась), я це зробив (-ла)!»

4. Зачекайте, перш ніж реагувати

Одного дня Ви дізнаєтеся, що однокласниця Вашої 7-річної доньки ображає її і називає «товстухою». Звичайно ж, Ваш перший інстинкт — схопити слухавку і зателефонувати батькам тієї дівчинки. Однак не поспішайте. Ви не зможете захищати Вашу дитину від усіх і вся усе життя, Ви маєте навчити її захищатися самостійно. Тож Вам краще поговорити з донькою і навчити, що їй треба казати у подібних ситуаціях. Наприклад: «По-перше, я не товста. По-друге, це негарно і дуже грубо казати подібні речі. Ніхто не захоче дружити з тим, хто ображає інших». Отримавши подібну відповідь, кривднику скоріш за все стане соромно, він припинить таку поведінку і навіть вибачиться. Ваша ж дитина зрозуміє, як треба захищати себе, і почуватиметься впевненою у своїх силах. Звичайно, протистояти інстинктам розлюченої «матері-ведмедиці» дуже важко, це потребує величезного самоконтролю. Коли дитина довго вчиться вимовляти нове слово чи підбирає деталь пазла, легко одразу ж втрутитися і допомогти. Однак якщо Ви будете дозволяти дитині вирішувати свої труднощі без Вашої прямої допомоги, то підвищите її відчуття виконаного завдання і здобутків, а також прищепите більш оптимістичний погляд на власні сили у майбутньому.

5. З готовністю приймайте труднощі

Ваша донька трудиться над домашнім завданням і часто говорить: «У мене погано з математикою». На жаль, навіть одноразової невдачі може бути достатньо, щоб дитина розвинула занижену самооцінку і очікування невдач у майбутньому: «Я не розумна», «Я жахливий у футболі», «Я не вмію малювати».

Щоб уникнути подібних висновків, спробуйте змінити точку зору дитини. Щоб перевести її думки у більш позитивне русло, скажіть: «Нові види спорту важко даються спочатку» або «Я знаю, що ти не можеш поки що сказати, котра година, але ти обов’язково навчишся цьому». І дайте малюку зрозуміти, що він не один такий: «Багато дітей у твоєму класі почуваються так же розгублено, як і ти» чи «У мене теж спочатку були проблеми з відніманням у школі». Допоможіть дитині зберігати надію і позитив, нагадавши про інше вміння, яке вона розвинула через докладання зусиль: «Пам’ятаєш, ти раніше не вмів читати? Скільки у тебе часу і зусиль забрало навчання! З цим ти також впораєшся!»

6. Зберігайте реалізм

Коли родина Тетяни Рябенко переїхала до Львова, її 6-річний син Міша спочатку мав труднощі з адаптацією. Він часто скаржився мамі: «У мене немає друзів». Щоб підбадьорити його, Тетяні дуже хотілося сказати: «У тебе було повно друзів вдома, у Житомирі. Коли інші діти тут зрозуміють, який ти хороший, вони неодмінно захочуть з тобою подружитися!» Однак вона стрималася, бо не хотіла давати йому марну надію. Розумний крок! Адже діти можуть бачити наскрізь подібне завищення самооцінки. Як це не іронічно, але запевнення дитини, що усе буде просто чудово, часто має зворотний наслідок. Оптимізм насправді вимагає більш раціонального, аніж позитивного мислення. Таким чином Ваша дитина буде готовою до усього, що її чекає.

Зрештою, якби діти у Києві не стали дружити з Мішею, то він міг би зробити висновок, що не такий він вже і хороший. Тож його мама зробила інакше, вона відкрито і чесно поговорила з ним по душам. Вона пояснила: «Переїжджати на інше місце і починати заново — це доволі важко. Пошуки нових друзів заберуть певний час». Після цього Міша перестав скаржитися і вдався до активних дій для вирішення проблеми. Він попросив маму взяти його на найближчий дитячий майданчик після школи і дозволити покататися на велосипеді у своєму кварталі, недалеко від дому, щоб познайомитися з дітьми, які живуть поруч. За кілька тижнів у нього вже було кілька нових приятелів. «Він зрозумів, що все поступово налагодиться. І сам навчив мене бути більш оптимістичною», — розповідає Тетяна.

Діти, які бачать склянку наполовину повною, краще справляються з труднощами у житті, до того ж вони щасливіше. Користуйтеся і діліться цими порадами для виховання оптимізму, пишіть нам у коментарях про свої результати. Кому вдалося виростити дитину оптимістом? =)

Ваша активність - наше натхнення! Подякуйте автору лайком, репостом чи коментарем =)