4 стилі виховання і типи батьків

Наш вплив на дітей є найбільш сильним, тому що частіше всього саме ми  головні годувальники, вихователі та сварителі. Залежно від наших переконань, моди, покоління, ми виховуємо дітей так, а не інакше. Чи правильні наші погляди на виховання? Покаже лише час, коли наше дороге дитя виросте і визначиться зі своєю життєвою позицією.

У цій статті ми обговоримо основні типи батьків, а також їх переваги та недоліки у спілкуванні з дітьми. Усі підходи до виховання загалом поділяють на

4 стилі виховання: дозволяючий, авторитарний, байдужий та демократичний

Основні типи батьків: батьки під каблуком, батьки-начальники, байдужі батьки та батьки-наставники.

Дозволяючий (потакаючий) стиль ліберальні батьки (батьки під каблуком)

Мама і тато дуже люблять своїх дітей і дивляться на їх вчинки крізь пальці. Часто подібна ситуація трапляється у сім’ях, де росте лише одна дитина, особливо якщо вона пізня і довгоочікувана. Батьки дозволяють дитині абсолютно все, купують тони іграшок та солодощів, прощають усі капризи. “Ну це ж діти!” девіз таких батьків. Вимоги до дітей низькі або повністю відсутні. Контролю теж небагато. Головне уникнути конфлікту. Батьки-ліберали куплять дитині у магазині будь-яку річ, аби лише уникнути істерики.

З одного боку, ліберальні батьки дають дітям можливість вчитися на помилках, досліджувати світ і приймати рішення самостійно. Тут батьки дуже людяні, їх відносини з дітьми пронизані любов’ю, ласкою і теплом.

Однак це також і один з найнебезпечніших підходів до виховання дитина виростає з думкою, що вона центр всесвіту і їй все дозволено. Вступивши у доросле життя, такі діти часто не здатні самі справлятися з проблемами, дуже болюче сприймають критику та невдачі, а гіпертрофований егоцентризм відштовхує від них оточуючих.

Авторитарний стиль авторитарні батьки (батьки-начальники)

Такі батьки цінують покору авторитетам і послух заради послуху. У рамках цього підходу діти дикуни, яких необхідно навчити слухатися, коритися, тільки так вони стануть вихованими дорослими. Для прихильників цього стилю виховання хороші батьки це ті, які приглушають волю дитини, підкорюючи її правилам, обмеженням та заборонам, причини яких зазвичай навіть не пояснюються.

Дитина росте у строгості та залізній дисципліні. Авторитарні батьки муштрують своє дитя, примушуючи його вставати у 6 ранку, щоб зробити зарядку і погуляти з собакою. Їх девіз: “Даси дитині палець — відкусить усю руку”, а слово “Не можна!” головне у вихованні. Ось приклад діалогу між авторитарними батьками та дитиною:

– Тату/Мамо, можна Міша залишиться у нас ночувати?

– Ні.

– Але чому?

– Тому що я так сказав/сказала.

Стратегія дисциплінування строга, комунікаційний стиль закритий та односторонній, дитину контролюють до самої зрілості. Зазвичай у такій родині не вистачає людського тепла, батьки холодні і відчужені.

З вихованих таким чином дітей виростають або пасивні слухняні підлеглі без власної думки (їх особливо люблять керівники), або бунтарі, які, вирвавшись з-під батьківської опіки, пускаються у всі тяжкі.

У деякій мірі таке виховання може бути корисним, якщо ним не надто захоплюватися. Воно формує стійкість характеру, вміння долати власні лінощі та життєві перешкоди.

Демократичний (авторитетний) стиль — батьки-наставники

Такі батьки встановлюють високі стандарти для своїх дітей, при цьому зберігаючи душевну близькість і забезпечуючи підтримку. Вони пояснюють правила дітям, і готові обговорювати з ними ці правила, при необхідності змінюючи їх, якщо дитині вдасться переконати батьків своїми доводами. Коли діти можуть брати на себе відповідальність, їм цю відповідальність частково передають. Дитині дають свободу мати справу з наслідками власного вибору і бажань.

Авторитетні батьки найбільш ефективні, уважні та теплі, це один з найкращих типів батьківського відношення. Вони не намагаються реалізувати у дитині свої мрії, не давлять на неї, дозволяють обирати власний шлях, розуміючи, що дитя не є їх продовженням. Батьки-наставники завжди готові дати пораду, підтримати у важкій ситуації, поділитися своїми знаннями та досвідом. Дитина розуміє, що її думка має значення, а у випадку сумнівів вона може звернутися з питаннями до батьків.

Діти таких батьків виростають самостійними і впевненими у своїх силах, вміють приймати розумні рішення і досягати успіху. Вони щасливі, здорові, відкриті та соціально-адаптовані. А все тому, що батьки-наставники встановлюють правила, оскільки наділені відповідальністю оберігати дітей від бід та небезпек, володіють великим досвідом, на відміну від авторитарних батьків, діти яких повинні слухатися тільки тому, що “я так сказав”, “я батько”. Не влада і послух є мірилом успішного діалогу, а правильно побудовані відносини між дорослим і дитиною. Діти поважають своїх авторитетних батьків, бо ті діють з найкращих міркувань та інтересів дитини.

Байдужий стиль — непричетні батьки

Цей стиль виховання можна умовно назвати “пофігістичним”. Батьки-пофігісти забезпечують основні потреби дитини, але здаються мало зацікавленими у дитині, її розвитку та досягненнях. Комунікація або відсутня або є односторонньою. Дитині байдужих батьків завжди здається, що тату-мамі не до неї.

У таких батьків відсутні високі стандарти ти відповідальність. Часто такі батьки самі мають негаразди з нервовою системою, наприклад, вони у депресії або самі зазнали фізичного насилля чи байдужості своїх батьків у дитинстві.

Діти таких батьків більш імпульсивні, не можуть добре регулювати емоції, мають більше проблем зі зловживанням алкоголем і протизаконною діяльністю. Також мають більше проблем із психікою, наприклад, думки та спроби самогубства.

4 стилі виховання і типи батьків

Крім основних 4 типів батьків та стилів виховання, є ще інші:

Фанатичний стиль — батьки-фанатики

У таких батьків дитина має навчитися всьому якомога раніше, адже їй доведеться жити у світі високої конкуренції. Тому графік дитини вже з 3-х річного віку забитий заняттями з репетиторами і відвідуванням спортивних секцій. “Дитинство занадто коротке, щоб витрачати його на ігри” — девіз фанатичних батьків.

Найчастіше такий стиль виховання обертається тим, що у дитини відбивають охоту до самовдосконалення, і до старших класів вона повністю закидає навчання (або вже у ВНЗ, коли покине батьківський дім). Додаткове навчання добре лише у тому випадку, якщо у дитини природний інтерес і хист до певних знань і дисциплін, вона сама хоче займатися музикою, англійською чи плаванням. Усе, що робиться примусово, викликає у дітей огиду, роблячи з них патологічних ледарів та псуючи відносини з батьками у дорослому віці.

Дружній стиль — батьки-друзі

Вони створюють атмосферу довіри у спілкуванні з дитиною, знайомляться з молодіжними віяннями і самі часто мають сучасні захоплення. Правда, вони часто не є авторитетами для дітей, але можуть сподіватися на те, що донька чи син прийдуть зі своїми проблемами саме до них.

Це непоганий тип формування відносин з дитиною. І нехай батьки не мають сильного впливу на своє чадо, однак вони принаймні не заважають йому розвиватися згідно з власною природою. Їхні діти зазвичай самостійні і позитивно сприймають оточуючий світ.

Як ці стилі виховання сказуються на дітях?

Стилі виховання і типи батьків, без сумніву, чинять вплив на становлення особистості дитини. Чимало досліджень показують, що:

— Авторитарний стиль виховання дає на виході слухняних дітей, самооцінка яких занижена, як, зрештою, і їх рівень щастя.

— Демократичні батьки-наставники вирощують щасливих, здібних та успішних дітей.

— Діти ліберальних вседозволяючих батьків не дуже щасливі та впевнені у собі. Вони бунтарі, погано вчаться, мають проблеми у встановленні відносин з оточуючими, а інколи навіть проблеми з законом.

— Діти батьків-фанатиків у дорослому житті стають або занадто педантичними трудоголіками, або повністю закидають саморозвиток і самовдосконалення.

— У батьків-друзів виростають позитивно налаштовані, сильні у пошуку компромісів та знаходження спільної мови з іншими діти.

— Діти батьків-пофігістів не лише нещасні, їм також не вистачає самоконтролю, у них низька самооцінка, вони рідко бувають амбіційними та успішними.

Не все так просто

Якщо демократичний стиль батьківства такий чудовий, виникає питання: чому ж ми всі не навчимося бути авторитетними батьками-наставниками? І тоді на виході у нас будуть щасливі, впевнені у собі і успішні діти.

Але стиль батьківства не обирають. Психологи вважають, що підхід до виховання і належність до одного з вище зазначених 5 типів батьків багато в чому залежить від соціальних умов, від розміру родини, доходу, самої особистості. Від того, як нас виховували батьки, від рівня освіти та культури. Те, що нормально для батьків-китайців, “жах-жах” — для батьків-німців. Оскільки ми всі тільки вчимося бути батьками, то у кожного виходить своя унікальна суміш.

Так, пишучи цю статтю, я зрозуміла, що мій стиль виховання у більшості випадків можна віднести до демократичного. Я бачу свою дитину як людину, що здатна робити свідомий вибір і заслуговує на повагу. Але інколи ситуація просто вимагає пробудити у собі тирана і жорстко сказати “ні” і “тому що не можна”. Наприклад, коли мова йде про безпеку дитини чи інших. У канікулярні дні я буду більш схильна до дозволяючого стилю, а інколи, у рідкісні дні, коли смертельно втомилася, можу на пару годин стати мамою-пофігісткою.

А Вам який стиль виховання більш пасує? Хто Ви з перелічених основних 4 типів батьків? Діліться з нами у коментарях↓

Не забувайте ставити лайки і ділитися статтею, якщо вона Вам сподобалася))

Ваша активність - наше натхнення! Подякуйте автору лайком, репостом чи коментарем =)